Сербен – унікальний великодній танець у Чортовці

У селі Чортовець Городенківського району у час Великодніх свят на прославу Воскресіння Господнього біля церкви жінки співають веснянки, а чоловіки танцюють сербена. Цей унікальний не то танець, не то обрядова хода характерний тільки для цього села. Він дуже давній, ще у 1882 році про сербен писав польський етнограф і фольклорист Оскар Кольберг. Сьогодні це своєрідна візитівка села. В цьому році хочуть запросити гостей, щоб побачили і оцінили таке дійство. Мистецька акція відбудеться за підтримки депутата обласної ради Богдана Станіславського.

Що ж таке сербен – розповідають парох церкви Святителя Миколая ПЦУ о. Василь Калин, місцевий краєзнавець Валерій Чорнописький, ведучий сербена Роман Калин, екс-голова сільської ради Іван Соловка, завідувачка дитячого садка “Ромашка” Ореста Гринюк. 

 Валерій Чорнописький: Ми маємо за щастя, що вродилися в цьому селі і є у нас така традиція. До неї змалку долучаються хлопчики. І так передається ця традиція. В цьому, напевно, її сила.

О.Василь Калин: Сербен у нашому селі ходить три дні Великодніх свят, а завершується у Провідну неділю. На Великдень – після Служби Божої і чину освячення гробів на цвинтарі – люди сходяться біля церкви і починають сербен. Жінки сідають під церквою або стоячи латкають, співають веснянки чи гаївки, а чоловіки рушають навколо церкви і тричі її обходять. У Провідну неділю сербен іде селом – від однієї церкви до іншої.

Валерій Чорнописький: Є багато легенд, звідки походить танець сербен. Хоча його ніхто не досліджував конкретно. Одні кажуть, що було замчище і там люди вели  бойовий танок. Ще одна версія: в Сербію наші люди їздили на заробітки і як виходили з корчми, то казали, що йдуть з сербена.

Іван Соловка: Православна церква у Чортовці відкрита у 1905 році. А раніше на тому місці стояв замок. У давні часи, коли нападали турки, татари, у замку було желізо, в яке били і дзвін було чути далеко. Люди чули і збігалися до цього замку. Кругом замку текла вода. Дотепер не можемо пояснити, як люди підняли воду на такий високий рівень. До цього часу з одного боку біля церкви є рів, де була вода. Тут річка тече, виходить в селі, то як люди кидали полову, вона виходила аж в селі. В нас за селом на острівецькому полі є могила, на нашому тоже є могила. Там діжурили вершники. Ми колись розкопували там, то знайшли смолоскипи – дерево, обмотане смолою і соломою. І коли вже горів на острівецькому, гончарівському полі смолоскип, то люди бачили це попередження. Наші запалювали теж смолоскип. І вершник летів в село на кони, давав знати, щоб дзвонили у цей дзвін, щоб люди збігалися до замку.

Роман Калин: Сербен походить з 1646 року. Коли нападали турки, татари, то біля церкви були такі глибокі рови і люди тоді напускали води, щоб вороги не могли попасти. Жінки збиралися всередину, а чоловіки ловилися за руку і так кругом церкви водилися. І при цьому була така промова. Тоди вони співали по-иншому, але потім піша традиція співати:

Ой, сербене-сербеночку,

Не смуть мою головочку,

Бо вона вже засмучена,

Бо з нелюбом заручена.

І так дальше. Там багато слів.

Ореста Гринюк: Є ще така легенда. Там, де католицька церква, жив колись багач, мав багато золота. Як напали татари, то те золото забрали і почали ділити між своїми отаманами, а прості вояки розійшлися, їх не було. А наші місцеві люди зібралися, вони мали залізні топірці, стали плече в плече, так окружили ворогів і всіх їх побили. Це бойовий танець.

Валерій Чорнописький: Танець виконують чотири рази на рік: на Великодні свята у неділю, понеділок, вівторок і на Провідну неділю. Так нам передалося, і лише в ці дні виконуємо. Сербен ведуть тільки чоловіки, а жінки в той час стоять в стороні і веснянки співають – такі собі перегуки, переспіви. Починають старші, поважні люди села. Перший веде поводир, в одній церкві один чоловік, в іншій другий, їх можуть заміняти.

Роман Калин: Довший час сербен вів Іван Федорович Палагіцький. До старості, він на 91-му році помер. Після того проводив Василь Іванович Родчук. Тепер він вже старенький, 90 років. І я вже років вісім чи дев’ять проводжу сербена.  Три великодні дні біля нашої церкви я веду сербена, а у Провідну неділю веду сербена до католицької церкви. Ті звідти, а ми звідси – ловимся разом і так кругом церкви три рази обходим. Жінки в круг і співають свої пісні. Дуже гарно і цікаво. З року в рік так.

Іван Соловка: Цей сербен споконвіку тут. Коли люди відбивалися від татарів, кидали камінням, смолою і так дальше, то вони бралися за руки і танцювали. Так до сьогоднішнього дня беруться за руки і танцюють сербен. Тепер ми називаємо його обрядовим танцем, але практично він є бойовим. Люди раділи від того, що вони захистилися.

Валерій Чорнописький: Два кроки вперед, один вбік – в такому ключі йдуть сербена. Чоловіки один одного тримають за руки, об’єднуючись.

Роман Калин: В 1991 році зробилася католицька церква і православна. Свого часу були дві церкви, потім одну закрили. Аж у 1991-му році її відкрили. Відтоді є греко-католицька і православна. Але наші люди наскільки дружні, що у нас не було ні скандалу, нічого, все пройшло мирно. На Зелені свята ми з процесією йдем туда, а на Миколая, 19 грудня, звідти з процесією приходять до нас. І Службу правим. А сербен – це традиція, яка з’єднує людей.

Валерій Чорнописький: Ми іноді самі дивуємося, як така традиція збереглася в нашому селі. Це об’єднуючий танець. Нам треба об’єднувати Україну, наше село, об’єднуватися. А сам сербен треба почути і побачити. Тож ми запрошуємо усіх на Великдень до нас у Чортовець.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com