Проповідь владики Василія (Івасюка) в неділю Самарянки

«Віруємо не через твоє оповідання –

самі бо чули й знаємо, що направду він –

світу Спаситель» (Ів.4:42)

Вступ. Євангельське читання минулої неділі розповідає про малорухомого спаралізованого 38 років чоловіка. Ісус несподівано підійшов до нього, зцілив його біля водної купелі, попередивши: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось» (Ів. 5:14). Нині люди повірили словам жінки-самарянки і прийшло багато людей до криниці, бо признали Ісуса Христа – Спасителем світу.

І). Історія життя жінки самарянки. Нині вшановуємо пам’ять жінки самарянки, яка удостоїлася великої честі – розмовляти з Христом Спасителем біля колодязя Якова. Вона стала першою зі жінок благовісницею серед свого народу про Месію Спасителя. Виникає питання: «Чому Ісус звернув таку велику увагу на цю просту жінку самарянку?». Він у розмові з нею назвав три дуже важливі повідомлення, а саме: Боже слово назвав «живою водою», Богові треба поклонятися у дусі й істині та відкрив їй, що Він є Христос? Відповідь знаходимо у тому, що Христос приходить найшвидше до всіх втомлених й обтяжених та відкинутих людьми на цьому світі (пор.Мт.11:28). Жінка самарянка якраз належала до найбільш зневаженого та знеславленого народу. Тому Христос часто виявляв свою особисту любов до самарян і навіть ставив їх за приклад іншим народам. Наприклад, у притчі про милосердного самарянина, Ісус показує єврейським фарисеям чужинця самарянина, як зразок любові до ворогів. В іншій притчі, Христос зцілив десять прокажених і тільки один чужинець самарянин виявив свою віру та повернувся подякувати. Натомість дев’ять земляків Ісуса пішли і навіть «дякую» не сказали. Також Христос жінку самарянку визволяє з гріха і підносить над іншими жінками через те, що вона належала до цього зневаженого народу.

ІІ). Доля самарянського народу перегукується з буттям українського. Самарянський народ раніше називався ізраїльським. Подібно український народ є походження слов’янського. Народ самарянський жив на такій землі, яка була роздоріжжям для різних розбійників і завойовників. Ці люди були смирними селянами і нікого не зачіпали, хоча на них нападали війська з півдня і з півночі. Вороги топтали їхню землю і знищували працю, аж поки жорстокий цар ассирійський не підкорив їх зовсім під свою владу й став використовувати їх як рабів на своїх полях та садах. Він переселив більшу частину самарян до чужих країв, а на їх місце заселив інші народи, щоб зовсім знищити самарян і змішати їх з іншими людьми. Щось подібного робили в історії з українським народом висилали на Північ Росії і там залишилося багато наших людей. Слова псальмопівця «Надто мене гнобили вже з юнацтва мого, але мене не подолали. На моїй спині орачі орали, борозни довгі поробили» (Пс.129:2-3), дуже правильно описують переслідування самарян.

Подібною є доля українського народу, котрий теж живе в Україні, як на якомусь роздоріжжі. На нашій землі постійно топтались і топчуться різні завойовники зі сходу і заходу, з півночі та півдня, знищуючи працю, культуру і тисячолітні надбання. Тому дуже часто в народних піснях Матір Україна змальовується, як та бідна вдова, що посіяла горох при дорозі і хто йде, той скубне, або як та чайка, що вивела діток при битій дорозі і кожен їх топче. Турки і татари брали наших людей у свою неволю-ясир, торгували нами, як робочим скотом. Нарешті поляки підкорили нас під свою владу, віддали наші поля, сади й ліси своїм панам, а народ наш повинен був на них робити та ще й ополячуватись. За часів Радянського Союзу переселяли людей, закривали і знищували храми, пам’ятки культури злочинно забирали від нас. Тому слова царя Давида відносяться і до нашого народу, бо часто неволили нас від молодості нашої, на спині нашій орали плугатарі довгі свої скиби (пор.Пс.129:2-3).

ІІІ). Найкраща попутниця у житті – це совість людини. Не втрачайте її ніколи! Найбільш близький по крові і по землі та по вірі був для самарян народ єврейський. Знесилені самаряни до нього простягали свої руки, шукали братерства, але з боку євреїв зустрічали тільки погорду, зневаження та жорстокий опір. Коли євреї стали відбудовувати свій храм в Єрусалимі, тоді прийшли до них самаряни й стали просити разом цей храм будувати і потім спільно в ньому молитись. Одначе, євреї з погордою їх відкинули від себе. Тоді самаряни збудували собі власний храм на горі Гаразин. Коли євреї зміцніли, тоді зібрали сильне своє військо і в першу чергу накинулись на самарян та зруйнували збудований їхній храм. Щось подібного робили завойовники і на нашій землі. Таким чином, на заклик з боку самарян до братерства євреї відповідали їм погордою, жорстокістю, ворожнечею. Таке зневаження самарян дійшло до того, що євреї навіть бридилися доторкатися до них, бо вважали їх самих, їхню землю та мову за щось нечисте.

І тепер нам стає зрозуміло, чому самарянка так здивовано подивилась на ласкаве прохання Христа дати напитися води з її рук. Вона відповіла: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» (Ів.4:9). Юдеї бридяться самарянами! Далі зрозуміла, що Христос є пророком і стала питатися де треба поклонятися Богові. Ісус відповідає, що «ані на оцій горі, ані в Єрусалимі не будете ви поклонятися Отцеві» (Ів.4:21). Прийде час і справжні поклонники будуть кланятися в дусі і правді (пор.Ів.4:23). Уже своєю відповіддю на це питання Христос зрівняв всі землі і всі народи світу. Насправді, вся сила молитви залежить не від місця на якому її провадимо, а з яким почуттям особистим розумінням Божих заповідей вона проходить через нашу совість і душу. І тільки тепер самарянка впевнилась, що перед нею Месія. Вона все покинула, побігла у місто і всім благовістила про Христа. Тоді весь народ з міста привела до Спасителя і самаряни перші за юдеїв не тільки прийняли Христа дуже прихильно, а жінці сказали: «Віруємо не через твоє оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду він – світу Спаситель» (Ів.4:42).

Ця жінка дуже відкрита та довірлива і з не найкращою репутацією та складним характером, стає першою місіонеркою, проходячи блискавично той шлях віри, на який апостолам знадобилося три роки. Апостоли пішли до міста з якого вийшла самарянка і зустріли тих людей, яких вона уникала. Вони, будучи євреями, також всі разом думали, що не можуть навіть розмовляти зі самарянами. І тому, на відміну від жінки, вони нікого не привели до Ісуса, нікому не сказали те, що він їм говорив.

Доля нашого українського народу дуже подібна до долі народу самарянського. Наші люди нині знесилені і зневажені чужими поневолювачами. Простягають руки помочі то на схід, то на захід; шукають виходу з кризи і допомоги на лікування своїм дітям, бо немає доброї праці. Понад шістдесят відсотків українців проживають за межею бідності на землі молоком і медом текучій. Шукаємо місця на якій горі молитися та з якими церковними і політичними діячами треба йти до Бога. Звідусіль наш народ бачить погорду, ворожнечу та зневаження. Наша мова бореться за право зайняти достойне місце серед свого народу і бути належно пошанованою у мистецтві та культурі. Рідну Київську Церкву свого часу поділили. У 1945 році загнали в підпілля, храми поруйнували як на горі Гаразині, а народ ув’язнили та переселили етапами до Сибіру. Нині безвізом добровільно заставляють людей їхати у рабство на заробітки поза межі України, де нас ніхто не чекає. Багато людей з нашого Обертина працює у Франції на не найкращих роботах. Наш народ є розумним, але в чужині стає дуже зимно працювати. Маємо нашого депутата Богдана Станіславського, котрий разом з дружиною Любою стараються вирішувати питання економічного і благодійного характеру. Перечислити.

Народ самарянський зневажений людьми в минулому і тепер високо піднесений Христом. Тому ми, браття, з тим більшою певністю віримо, що й до українського народу тим ближча ласка Божа, чим більше зневаження людське. Запитаймо нині і ми Ісуса разом зі самарянкою, де буде більш приємне поклоніння Богові цілого українського народу? Це питання і зараз дуже гостро стоїть у нашому суспільстві, бо нам не дозволяють спільно молитися, руйнують святині подібно до самарянського храму на горі Гаразині. Христос прямо відповів, що настає час і зараз він є, коли не місце буде давати Богові дійсних поклонників, а щирість душі і розуміння Божої науки. Слід знати, що Бог є Духом і на всякім місці володіння свого Він приймає славу від усіх народів так, як розуміє душа кожного народу. І це Господь сам виявив в останні десятиліття, коли ласкаво вислуховує молитву на нашій рідній мові, дає пити дійсно живу воду й об’єднує поділену колись Київську Церкву нашого народу. Отже, приймає наше поклоніння Богові в дусі й істині.

Приклад. Один побожний чоловік запитав старшого монаха, чи може він охрещений в ім’я Пресвятої Трійці робити чуда. Досвідчений ієромонах відповів: «Навчи людину читати Євангеліє і ти відкриєш сліпому очі. Навчи людину допомагати нужденним і ти оздоровив розслабленого. Навчи людину ходити до храму і ти оздоровив кривого. Навчи когось правдиво каятися і ти воскресив померлого. Приведи людину до джерела Якова з живою водою і ти оживив людину. Тепер іди та роби чуда!».

Висновки. Найкращий порадник у житті – це наше серце і совість. Бережіть їх! Безіменна жінка самарянка пуститися в дорогу віри, яка привела її до свободи і джерела води живої. Хто уважно читає і слухає Святе Письмо, той напоює спраглу душу водою з колодязя Божої благодаті і не нарікає на ніщо.

Сучасні українці, подібні долею до євангельських самарян, котрі твердо вірять в Бога. Українці, шануйте рідну мову повсюди, бережіть свою землю, пийте живу воду Божого слова і проповідуйте Христа для свого народу та своїх діток.

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, випросить у свого Сина милосердя над Україною.

Господи, благослови нам добрих духовних провідників і державних мужів, щоб привести народ до животворящого колодязя Якова. Амінь.

Благословення Господнє на Вас!

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

 

26 травня 2019 року Божого

смт. Обертин

Powered by WPeMatico

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com