Храм  святого Андрія Первозванного УГКЦ, м. Калуш

Найстаріша калуська каплиця з 300-річною історією

У листопаді цього року на перетині вулиць Долинської і Козоріса у Калуші Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир (Війтишин) освятив фундамент нового храму. Ця особлива для парафіян того району подія співпала ще з однією – 20-річчям освячення каплиці Андрія Первозванного, що бере початок від найстарішої у Калуші. Бо колись на цьому перехресті доріг знаходилася придорожня каплиця святого Антонія Падевського.

– Історія нашого храму дуже давня, – розповідає о. Микола Крушец. – Саме на цьому місці у 1650-1680 роках була збудована каплиця на честь звільнення наших земель від татарського іга. Це була придорожня каплиця, яка простояла тут до 1960 року. Вона була діюча, оскільки це був захід до міста. І люди коли заходили – молилися і коли виходили – також молилися. Цією капличкою опікувалися сестри-служебниці. До речі, вони також опікувалися районною лікарнею. Але у 1946 році Церква пішла у підпілля, сестри змушені були покинути Україну. І тоді за цією каплицею доглядала вчителька, полячка пані Кукушинська, яка жила на вулиці Козоріса. А щоб її не депортували звідси, вона мусила вдавати, що несповна розуму.

У ті роки в капличці знаходилася статуя Антонія Падевського, рельєфна плащаниця. Сама ж каплиця була закрита гратами. Як розповідали старожили, люди приходили на молитву і коли мали побажання, прохання, то кидали туди записки, сестри забирали і через пані Кукушинську передавали священику. Саме завдяки цій вчительці вдалося врятувати деякі церковні речі.

– Чи вона відчувала, чи вона щось знала – ми не можемо достовірно сказати, але факт того, що коли мали рознести каплицю, вона всі святі речі забрала звідти, – продовжує о. Микола. – Люди перший день не давали розібрати, розбити каплицю. Але на другий день вночі приїхали вантажні машини і тросами кам’яну каплицю розтягнули.

То був 1962 рік. Переповідають, що коли каплицю розвалили, одній жінці приснився сон. У сні Пресвята Богородиця їй сказала: «Не переживай, я ще сюди повернуся».

Коли Церква вийшла з підпілля, учасники товариства «Меморіал» вирішили, що це місце не має пропасти у своїй святості. І поставили капличку. Якраз тоді розпочався беатифікаційний процес Андрея Шептицького і хотіли встигнути до його закінчення, коли митрополита проголосять святим. Але оскільки цей процес ще триває по сьогоднішній день, то вирішили назвати під покров святого Андрія Первозванного.

Аж через 30 років на місці знищеної каплиці Св. Антонія Падевського поставили нову більшу каплицю. Освятив її на свято Андрія 13 грудня 1998 року Владика Софрон Мудрий.

– Тобто вона стала молитовна, а не придорожня, – зазначає о. Микола Крушец. –  Тут ось уже 20 років відправляється Служба Божа, уділяються чини благословення, всі Святі Тайни – хрещення, шлюбу, чин похорону – повністю молитовна парафіяльна каплиця.

Першим парохом тут був о. Михайло Чорнега – політв’язень, який сидів у тюрмах. Після нього, з 2000 року – о. Степан Скібіцький. А останні десять років – о. Микола Крушец.

Саме в о. Миколи виникла ідея збудувати на цьому місці ще й каплицю-дзвіницю святого Антонія Падевського – цим віддали шану історичному місцю. Технічний план і документацію виготовив архітектор Петро Пострильоний, скульптуру святого – Ігор Семак. А величний дзвін подарували італійський священик о. Вальтер Бонетто та о. Микола Семенишин.

– Дзвін вилито в ливарні в Генуї, яка обслуговує Ватикан, – каже о. Микола Крушец. – Цьому також посприяв о. Микола Семенишин, який зараз є духівником Київської семінарії, а до того особистий секретар Блаженнішого Любомира Гузара.

У 2013 в каплиці Андрея Первозванного перебували мощі святого Антонія Падевського з Папської Базиліки італійського міста Падова (Падуя). А ще на парафії є частинка Святого Хреста, привезена з Риму.

Калушани вважають це місце святинею, біля якої виросло дуже багато людей. І, за словами пароха, є свідчення парафіян, що були навіть чуда, люди оздоровлювалися.

– В нашій каплиці є образ, який потрапив сюди ніби випадково, хоча, як ми розуміємо, випадкових речей немає, – о. Микола показує вишиту ікону Богородиці. – Звертається якось жінка і каже, що молилася дев’ятницю до Матінки Божої, яка розв’язує вузли. І все, що вона захотіла, все в неї збулося У неї був порив замовити копію такої ікони і подарувати до якогось храму. Ми їй кажемо, що у нас капличка мала, шість на шість, нема де виставляти, а має бути належне місце. Вона ж каже: то до нового храму. А жінка, яка малювала ікону, довго не могла завагітніти, відчула це щастя, коли малювала ікону, у неї народилась дівчинка Іванка. Я коли почув цю історію, то зрозумів, що ця ікона має бути тут. Вони дали свідчення, що з ними сталося, як вони молилися. І в той же день приходить до мене інша жінка і розказує, як син не міг знайти роботу упродовж півроку, як вона молилася дев’ятницю, і ще до закінчення дев’яти днів син знайшов роботу.

Коли до каплички приходять діти зі школи, їм розповідають про святині. Навіть про те, що колись була своя парафіяльна футбольна команда з назвою «Капличники». Зараз діють при храмі дві молодіжні ініціації – «Українська молодь – Христові» і «Вівтарна дружина». Адже вибрали для себе специфіку роботи на парафії – це молодь. Їздять на реколекції по різних монастирях, готують вистави, влітку їздять у табір в Підлютому, а також організовують табір «Веселі канікули з Богом», де вихователями і волонтерами є самі УМХ-ці. Цьогоріч у таборі було 150 вихованців.

– Діти мали і духовні бесіди, і народознавчі заняття про гуцулів, бойків, і банси, –  розповідає Наталя Захарова, донька якої відвідувала літній табір. – Отець Микола є прикладом сучасного священика. Він пожартує, веселий, грає на гітарі. І водночас робить все добре, щоб зацікавити молодь. Це кузня добрих кадрів для міста.

Отець Микола погоджується, що у роботі з молоддю потрібно постійно шукати щось нове, цікаве, щоб заохотити. Раніше діяли секції з плавання, волейболу, навіть фітнесу, була своя парафіяльна футбольна команда, брали участь в різних турнірах.

Ще одна мирянська спільнота «Матері в молитві». Жінки збираються уже 5 років, моляться за дітей, за всі потреби, за матерів, за Україну.

А ще при парафії діє осередок «Карітасу». О. Микола і його дружина Мар’яна, яка є соціальним працівником, за фахом медик, опікуються неповносправною молоддю. Звісно, з допомогою і за підтримки «Карітасу» Івано-Франківська та німецького міста Фульда, міської влади Калуша, членів УМХ, парафіян, благодійників. Мають 36 молодих людей віком від 18 і старших, а також батьки приводять менших дітей. На місяць для них проводять чотири гурткові заняття (ліпка з глини, аплікації, малювання), два тренінги соціальної адаптації, два заходи дозвілля. А нещодавно за підтримки Владики Володимира розпочали проект зі створення центру надання соціальної допомоги. Взяли в оренду приміщення колишнього дитячого садка, яке реконструюють і там зможуть проживати люди з особливими потребами та одинокі похилого віку.

Одночасно з цим буде ще одне будівництво – нового храму.

– Богослуження у нас відбуваються часто, щонеділі маємо дві Служби, серед тижня є Служби – і люди не вміщаються, – каже о. Микола Крушец. – Тому вирішили розширювати храм – це бажання цілої громади. Проектантом є архітектор Петро Пострильоний. Коли ви зайдете до храму, тут не буде ні однієї колони, а простора зала. Для цього укріпили фундамент. Діюча каплиця буде частиною нової церкви. Бог добрий, поможе. Не загадуємо, коли завершимо будівництво. Але головне: ми не зупиняємось.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com