Храм  Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ, м. Долина

Найстаріша церква бойківської Долини

В старому місті, звідки починалася Долина, де колись був сільзавод (а саме з солевидобуванням пов’язують виникнення міста, нафта вже була пізніше), де в невеличкій хатинці народився майбутній кардинал Мирослав Любачівський і в трохи більшій, але теж невеликій вчився, де зберігся незабудований висотками типовий центр галицького містечка, стоїть ошатна церква, навколо доглянута територія з покошеною травою і бруківкою, неподалік парафіяльний будинок. Збереглася давня дерев’яна дзвіниця, яка є пам’яткою архітектури, у 1994 році розпочали будівництво нової дзвіниці. Зліва при вході на подвір’я пам’ятник Любачівському.

– За переказами, стара, ще дерев’яна церква, була он там, – паламар Олесь Мазуркевич показує на кілька яворів і великий камінь позаду храму.

Дерев’яна церква була зведена 1648 року. Простояла вона майже 250 років, але не могла не зазнати впливу часу та негоди. Тому в 1896 році греко-католицька громада міста вирішила будувати нову, велику, муровану церкву з каменю.

– Будівництво церкви завершилося у 1906 році, – розповідає настоятель храму, декан Долинського деканату УГКЦ о. Зореслав-Іван Котович. – Освячував її митрополит Андрей Шептицький, так як та вся сторона належала до Львівської митрополії, а Станиславівська єпархія йшла від річки Лімниці.

Особливою гордістю церкви є іконостас 1934 року, виготовлений в майстерні Наконечного з Кам’янки-Бузької. Це триярусний іконостас, виконаний професійно, з великою майстерністю і художнім смаком: різьба, живописні ікони, позолота. Ікони до іконостасу малював відомий художник Антін Манастирський. Стіни розмальовували два майстри: Павло Ковжун з Києва і Михайло Осінчик з Сокальщини. Запрестольний образ Божої Матері зробила донька священика Величковського Ірина Величковська-Шухевич.

– Внутрішній вигляд нашої церкви нагадує Софію Київську, – каже о. Зореслав.

Завершення будівництва і оздоблювальних робіт громада вшанувала пам’ятною дошкою з граніту, на якій викарбувано такі слова: «В 30-літній ювілей їх Високопреосвященства ексцеленції Митрополита Кир Андрея Шептицького, архіпастора і добродія українського народу, покровителя мистецтва і наук присвячується поліхромія цього храму».

З іншого боку від входу в церкву встановлені ще дві пам’ятні дошки: «В честь і пам’ять громадянина м. Долина Петра Мацевича 9.07.1857-7.06.1915 р., який пожертвував своє майно на прикрашення цього храму» та пізніша у часі, за 2005 рік, благодійнику храму, уродженцю Долини Омеляну Антоновичу, який виділив кошти на ремонт даху до 100-річчя з дня освячення церкви. Це відомий виходець з Долини, який склав чимало пожертв на своє місто. Приміром, завдяки йому створено музей Бойківщини, є мистецька премія Фундації Антоновичів.

А ще відомим уродженцем цього бойківського міста, ровесником Омеляна Антоновича є кардинал Мирослав Любачівський.

– Блаженної пам’яті кардинал жив в старій Долині, недалеко від нашої церкви, є і приміщення, де він навчався. В 1991 році, коли Любачівський приїхав в Україну, він мав тут першу відправу, – розповідає о. Зореслав Котович. – Від місцевої інтелігенції пішла ідея спорудження пам’ятника кардиналу, її підтримав мер Долини Володимир Гаразд. Силами парафіян ми це не змогли б зробити. Підключилася міська рада, меценати, вихідці з Долини.

10 серпня 2014 року на території храму Різдва Пресвятої Богородиці було встановлено бронзове погруддя главі Української Греко-Католицької церкви кардиналу Мирославу-Івану Любачівському (автори Руслан Романишин та Василь Заляско). Постамент освятив Патріарх Блаженніший Святослав (Шевчук).

Отець-декан Зореслав Котович перейшов служити до Долини сім років тому. До того 17 років був парохом у с. Нижній Струтин на Рожнятівщині, з 1994 по 2011 рік. Наступного року відзначатиме 25-річчя священницького служіння.

– Відколи він прийшов, побудували резиденцію, бо стара була дерев’яна, дерево струхнявіло, – розповідає паламар Олесь Мазуркевич. – Тепер тут парафіяльний будинок, зараз ще один клас добудовуємо. Мусимо добудовувати, бо маємо три хори, кілька гуртків – не містяться всі. Територію навколо облагородили.

О. Зореслав пригадує, як на початках не мав в Долині помешкання, доводилося доїжджати, іноді навіть ночувати в машині. Тож розпочали будівництво парафіяльного будинку, яке підтримав Владика Володимир (Війтишин). І хоча у священика четверо своїх дітей, розпочав не з резиденції, а з катехитичного класу.

– Я звернувся до громади: починаємо будівництво, бо тут був старий будинок, – згадує священик. – Люди спершу з недовірою сприйняли, мовляв, час такий трудний. Але з Божою поміччю розпочали. Приходила допомога навіть від чужих людей. Не грошима, а потрібними матеріалами і речами. Допомогли підприємець з Коломиї Богдан Станіславський, керівник ямницького цементного заводу Микола Круць, колишній голова обласної ради Василь Брус. І ми найскоріше, за три роки, збудували клас, а вже потім, через два роки зробили резиденцію для родини священика. А зараз ще робимо добудову.

Як чули, не поміщаються всі, бо є три хори: старших парафіян (керівник Євген Жукевич), молодіжний «Істина» (керівник Надія Шушура), дитячий хор (керівник Тарама Савко), є кілька гуртків, зокрема театральний, який веде їмость Іванна Котович, і навіть з шахів, який веде знаний в Долині народний поет Роман Любко.

– Коли я тільки прийшов на парафію, прикро було бачити у храмі тільки старших людей, – розповідає о. Зореслав. – З благословення Владики Володимира кілька років тому, як і на інших парафіях, почали проводити дитячу Службу Божу. На початках приходило 20 дітей, а зараз більше сотні.

– Дуже багато дітей приходить на молодіжну, дитячу Службу, – підтверджує і паламар Олесь Мазуркевич. – Після Служби на благословення до ста дітей вклякає.

В катехитичному класі готують дітей по першого причастя і сповіді. З ними займаються отець-катехит Олег Мацьків, їмость Іванна. Проводять також передшлюбну катехизацію, щомісяця приїжджає психолог з Івано-Франківська.

Є молодіжна спільнота «Paradiso» (небо, досягнути раю – так перекладають назву), їздять святими місцями. Влітку організовували християнський табір, де було до сотні дітей. Учасники «Paradiso» були волонтерами, аніматорами, з меншими дітьми проводили ігри, навчання, особливо подобалися банси на прославу Господа.

Діє і спільнота старших людей «Матері в молитві». Найактивніших парафіян священик не береться називати, аби когось не забути і цим не образити.

Про насичене життя парафії розповідають численні фотографії, під які відведена одна стіна в катехитичному класі. Навіть виготовили кілька відеофільмів про свій храм і на духовну тематику.

У церкві Різдва Пресвятої Богородиці служать три священики: декан настоятель храму о. Зореслав-Іван Котович, заслужений декан-парох ще з часів підпільної УГКЦ о.Василь Керницький і сотрудник, катехит о. Олег Мацьків. Спільно працюють, аби зміцнювати прихильність віруючих до церкви, виховувати молодь в християнсько-патріотичному дусі.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com