Храм  Пресвятої Трійці УГКЦ, с. Космач, Косівський район

Воістину гуцульська церква – з космацькими килимами і символічним прахом Омеляна Ковча

Келією сонця називають гірське село Космач. Це одне з найбільших сіл не лише Прикарпаття, а й України – тут 32 присілки, 6 тисяч жителів. Це село народних майстрів, де чи не в кожній оселі якщо не вишивають, то роблять писанки, різьблять, тчуть верети, виготовляють музичні інструменти. Це село з особливою енергетикою і духом свободи – від часів Довбуша до визвольних змагань УПА, улюблене місце дисидентів у радянські часи.

У Космачі є чотири церкви. Дві з них в центрі села, неподалік одна від одної – православна Святих Петра і Павла та греко-католицька Пресвятої Трійці.

– Церква Пресвятої Трійці відносно молода, – розповідає о. Ігор Андрійчук, який є настоятелем цього храму майже 12 років. –  Побудована вона протягом двох років, з 1995 по 1997, силами місцевої громади. Були випадки, що люди продавали корови, свині, іншу худобу, щоб пожертвувати гроші на будівництво нашого храму.

У Космачі наголошують, що ця церква є правонаступницею історичного храму Преподобної Параскеви Сербської, де служив батько Омеляна Ковча, блаженного священномученика, праведника України.

– Той історичний храм знаходився неподалік, – розповідає о. Ігор. – На жаль, наприкінці 80-х років він був спалений. Швидше всього, помогли – звично для тих часів. Залишилася лише дзвіниця, перебудована після війни, що не має такої архітектурної цінності, як спалена церква.

– Ту церкву у Космачі ще називали Довбушівською, – продовжує екскурс в історію настоятель храму. – За переказами, сам Олекса Довбуш жертвував на неї гроші, там молилися опришки. І саме в тому храмі складали присягу перші вояки УПА. Тож наш храм є спадкоємцем тих традицій і тієї ідеології.

Отець Ігор Андрійчук прийшов на парохію, коли будівля нового храму була зведена, як каже, більш-менш обжито вже було. А дяк Іван Багрійчук, який дякував ще за попереднього священика, згадує, як починалося будівництво.

– Ми шість років під голим небом молилися. Якраз там, де була стара церква Параскеви, що її спалили. Там була лиш капличка, куди міг зайти лише священик, а ми всі надворі – хто під парасолев, хто як, чи зима, чи літо. Потім рішили, що треба побудувати собі церковцю.

Тоді вибрали двох чоловіків – Дмитра і Василя Клапцуняків, батька і сина, які спершу казали, що бояться за таке братися. Та від односельчан почули: Бог покаже і підтримає.

– Навіть попереднього проекту не було. Будували, наскільки вміли, наскільки Господь допомагав, – зазначає о. Ігор.

І односельці підтримали, приходили, допомагали. Як кажуть у Космачі, жертовністю громади зводили храм.

– Самі ходили в ліс, рубали дерево, заготовляли, привозили, – розповідає Іван Багрійчук. – Одні наставлені були головні, а решта ми – робоча сила, допомагали. І так з Божою поміччю за три роки побудували церкву. Ще не було підлоги, нічого, але вже зайшли, як було вкрито, то вже можна було тут молитися, відправляти Службу. А тепер, дякувати Богу, маємо такий гарний храм. Любуємося ми, любуються і ті, хто сюди приїжджає.

Цей храм по-своєму унікальний. По-перше, традиційна гуцульська архітектура, дерев’яна церква, збудована без єдиного цвяха. Всередині оздоблена традиційними гуцульськими, космацькими килимами, з особливим космацьким узором, і це робить її автентичною. О. Ігор з жалем каже, що такі уже ніхто не тче, бо два роки тому померла остання ткаля, які вміла їх виготовляти.

– Верети ще тчуть, а килими уже ніхто, – каже священик. – То важка робота. Ми збирали по крупинці, у людей викуповували, в кого збереглися такі килими. Бо коли я прийшов на парафію, церква була одягнута турецькими килимами. Мабуть, це було зроблено з практичної сторони для того, щоб було тепліше. Спершу я боявся говорити людям, що це не зовсім пасує. Але так помаленьки-помаленьки просив: все-таки це гуцульська церква, давайте зробимо, щоб вона була більш автентичною. Купували, випрошували у людей старі килими, ми їх чистили. І врешті наша церква оздоблена гуцульськими автентичними космацькими килимами, які вирізняються своїм узором, колористикою. Це воістину гуцульська церква.

Ці давні килими доповнюють космацькі жовтогарячі вишивки, які з іншими не сплутаєш. А от іконопису нема – ще одна особливість храму.

– На іконопис не було коштів, і воно так залишилося, – розповідає священик. –  А зараз це сприймається по-своєму цікаво. Ті люди, які приходять до нас молитися, туристи звертають на це увагу і кажуть, що це додає особливого автентичного колориту, простоти, мінімалізму нашому храму. Зараз нікого не здивуєш дорогим іконописом на стінах, а тут така своя фішка.

– Дерево натуральне, аж дихає, – доповнює дяк Іван Багрійчук. – Як до нас хтось приїжджає, то вони не годні налюбуватися. Кажуть: ми тут як у лісі, дихаємо тим, що природа створила.

З позаминулого року у храмі знаходиться Галицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. І це велике благословення, коли є чудотворна ікона.

А ще у храмі Пресвятої Трійці на тетраподі є символічний прах Омеляна Ковча, який передано з концтабору Майданек у Польщі. Саме у Космачі, в родині священика Григорія Ковча народився український греко-католицький священик-місіонер, ісповідник, капелан УГА, громадський діяч Омелян Ковч, який під час німецької окупації Галичини хрестив євреїв, щоб врятувати їх від знищення. За це його заарештувало гестапо і запроторило до концтабору, де він таємно продовжував священицьку діяльність. У 1944 року «парох Майданека» помер, його тіло було спалено у крематорії. Омеляна Ковча проголошено праведником України та блаженним священномучеником. У 2009 році його урочисто проголошено покровителем душпастирів УГКЦ.

– У нас є ікона Омеляна Ковча, автор Володимир Сикута зі Львова, – розповідає о. Ігор Андрійчук. – Вона унікальна, з житієм. На ній зображена церква Параскеви, де служив батько Омеляна Ковча. А капличку над криницею, яку зараз будуємо на подвір’ї перед нашим храмом, маємо намір приурочити Омеляну Ковчу. Це буде символічно: як з його спадщини і віри користало багато людей, так і з цієї криниці будуть користати.

За словами настоятеля храму, при церкві діє спільнота «Матері в молитві», є невеличка молодіжна група, є «Молитовна сторожа», «Апостольство молитви», «Апостольство вервиці». Співпрацюють зі школою, з будинком культури, з дитячою школою мистецтв.

– Всі основні шкільні свята відвідуємо, я і священик сусідньої православної церкви, –  каже о. Ігор. – Запрошуємо людей мистецтва до нас. Часто хорові колективи виступають у нашій церкві. Нещодавно доробили лавки, бо серед прихожан чимало старших людей. Лавки зробили теж місцеві майстри як пожертву храму.

Дуже часто туристи, які приїжджають до Космача, кажуть, що в цій гуцульській церкві Пресвятої Трійці відчувається автентика і особлива атмосфера, тут добре молиться. Та і сам Космач має особливий магнетизм.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com