Храм Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ, с. Гавриляк, Тлумацький район

За чотири роки – від фундаменту до покрівлі

Останні кілька років у Гавриляку своєрідний будівельний бум – і це при тому, що час для такої справи доволі непростий. На початку цього року відкрили дитячий садок на 15 місць, реконструювавши старе шкільне приміщення, а до кінця року планують завершити покрівлю на будівництві нового храму.

Треба було мати сміливість взятися за цю будову у 2014 році. Як розповідають жителі села, стара церква Покрови Пресвятої Богородиці має давню, 200-літню історію і є пам’яткою архітектури. А у с. Гавриляк її було перенесено 173 роки тому з с. Росохач Городенківського району. Існує переказ, ніби панові з Росохача не подобалось, що під вікнами дзвонять дзвони і тому він заклав будівництво нового храму на іншому місці, а стару церкву перенесли.

Ця церква дерев’яна і за 200 років зазнала впливу часу та негоди. До того ж, у радянські часи храм був зачинений і трохи постраждав. Там зробили музей. Ще раніше, у 40-х роках, коли в Західній Україні почали закривати церкви, селяни розбирали і переховували у себе церковні речі. Так було і в Гавриляку. На жаль, коли під час Другої світової війни жителів села евакуювали, то після повернення вони побачили, що чимало книг і цінностей пропало.

Про будівництво нового храму у селі думали, та взятися за цю справу було лячно, – зазнаються сільський голова Микола Степанович Мисюра та голова парафіяльної ради Василь Іванович Петруняк.

– Село невелике, 570 жителів, 227 дворів, а фактично проживають у 200. На той час не було великих стартових коштів. Навіть страшно було починати, бо об’єкт потребує великих затрат, – згадує сільський голова. –  Якби не депутат обласної ради Богдан Миколайович Станіславський, хто знає, чи розпочалася б будова. Він переконав, що треба залишити по собі такий слід на землі. Не лише переконав почати будівництво, а й дав можливість – як фінансову, так і матеріальну, і людський ресурс. Жертвував на будівництво храму будівельними матеріалами, працювала техніка його фірми і спеціалісти. Коли розпочали будову, то у касі сільської ради сума була на один проект, і то не вистачало. Але Богдан Станіславський порадив, куди звернутися за проектом, щоб було дешевше.

Згодом знаходили спонсорів, меценатів, благодійників. І, звичайно, долучилися місцеві люди.

– Тут діє принцип «Візьми і зроби», – каже Богдан Станіславський. – Бо можна багато говорити, що треба, але не починати. А у Гавриляку взяли і почали.

– Скажу по правді: всі люди долучилися активно, – продовжує Микола Мисюра. – Працювали безкоштовно. Хтось вкладав вікна, хтось мурував, хтось штукатурив чи виконував інші будівельні роботи. Таких було багато.

Сільський голова не хоче когось виділяти, щоб когось не забути і цим не образити. Він називає тих, хто брав на себе організаційні обов’язки. Це голови парафіяльної ради Дмитро Ярославович Стасюк, Василь Іванович Петруняк, настоятель храму о. Олег Мосяк.

– Наші люди долучаються до роботи, – підтверджує Василь Іванович Петруняк. –  Просимо і не відмовляють. Також ми на збірку коштів ходили трохи по селах. І дякувати Богу, чотири роки ми будуємо і видно нашу працю.

Будівництво храму розпочали у 2014 році. 28 серпня залили фундамент. За ці чотири роки, як кажуть, вдалося дійти до завершення. Вже є три куполи, ще один залишився. Планують до кінця року завершити покрівлю храму. А на наступний рік будуть доробляти фасад, проводити внутрішні роботи.

Більшість робіт виконали власними силами. На початку мали майстрів, але потім мурували місцеві хлопці, які працювали безкоштовно або за невеличку плату. Тепер працюють майстри з Гвіздця, які покривають дах, церковні куполи. Робота ця дороговартісна. У Гавриляку підрахували, що вже потратили 8 тисяч доларів і мали би ще доплатити 8 тисяч. Стільки ж десь треба буде на майбутнє. Шукають інвесторів. Приміром, фірма «Штерн Агро», яка працює на території села, в цьому році профінансувала 170 тисяч гривень на будівництво храму.

Зізнаються, що «є гостра фінансова потреба». Тих пожертв, які надходили в церковну скарбницю, вистачало на покриття, як висловився сільський голова, «дрібоньких витрат». Та одразу додав:

– Навіть коли по нулях, роботи не зупиняємо. А в неділю після Служби Божої, дивись, є пожертви.

– Якщо роботи на церкві не зупиняються, то Бог – добрий інвестор, – прокоментував Богдан Станіславський.

У цьому році у селі Гавриляк відбулось свято духовних традицій «Запалімо Стрітенську Свічу», вже традиційне у Тлумацькому районі. Вірність духовним традиціям жителі села доводять і такими добрими справами, як будівництво дитячого садка та нового храму.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com