Костел Успіння Діви Марії, смт. Єзупіль, Тисменицький район.

Непроста історія домініканського костелу і монастиря

Невід’ємною частинкою історії давнього галицького містечка, яке мало різні назви – Чешибіси, Жовтень, Єзупіль, є сакральна. З 17 століття на одному з пагорбів, навпроти колишнього панського маєтку (там тепер дитячий санаторій «Єзупіль»), знаходяться монастир і костел. Зараз в монастирі – Єзупільська міська лікарня, а костел 16 років тому передано римо-католицькій громаді.

Головний лікар лікарні Михайло Запухляк себе не вважає краєзнавцем, але цікавився історією цих приміщень, розташованих поруч. Тим більше, час від часу приїжджають історики, архітектори не лише з України, щоб побачити давні мури і підвали колишнього монастиря. І костел, і монастир, що знаходяться фактично на одному подвір’ї, є архітектурними пам’ятками Єзуполя.

«Колись це місце було оточене водою, кажуть, навіть був підйомний міст, – Михайло Запухляк проводить невелику екскурсію територією. – Зараз хіба ще залишився потічок, а на старих фотографіях видно спуск, де дітлахи каталися на санках. Це була фортикаційна, оборонна споруда».

«Костел виконував роль мавзолею родини Потоцьких, – продовжує розповідь. – Будувався цей комплекс – костел і монастир з кінця XV століття, а може й XІV-го. Спершу приміщення були дерев’яні. А потім будували, добудовували, перебудовували, щось пожежі руйнували».

А щось руйнували люди і час. Бо більш як пів тисячоліття тому поселення Чешибіси (назву Єзупіль отримало 1597 року) мало магдебурзьке право – тож історія його давня і непроста.

За переказами, рік по зміні назви власник поселення, староста генеральний Якуб Потоцький збудував на місці спаленого турками храму невелику дерев’яну каплицю Успіння Пресвятої Діви Марії. Це була його обітниця за порятунок, коли турецькі загарбники оточили Єзупіль і йому дивом вдалося врятуватися. Тоді ж заснував парафію та доручив її монахам-домініканціям. Сам він помер у Смоленську, але був похований у Єзуполі.

Спорудження мурованого храму за проектом Павла Римлянина розпочав Микола Потоцький, будівництво завершили у середині XVII століття. Костел Успіння Діви Марії мав п’ять вівтарів, головний з яких прикрашав відомий з кінця ХVІ століття чудотворний образ Матері Божої.

Але в історії костелу і монастиря були і татарські напади, після яких доводилося відновлювати зруйноване, і судові суперечки навколо будівництва нового храму. Тож десятиліттями стояли одна невідремонтована та дві недобудовані споруди.

Костел відремонтували після пошкоджень Першої світової війни і заново освятили у 1924 році. А домініканці в монастирі були до 1944 року. Виїхавши до Польщі, монахи взяли з костелу найцінніші речі, зокрема чудотворний образ Матері Божої.

У тому ж таки 1944 році костел було закрито. В його приміщенні зробили склади цивільної оборони. Лише наприкінці 90-х років за депутатським запитом Михайла Запухляка ці склади вдалося «ущільнити» і вивезти в Отинію. А у 2003 році костел передано римо-католикам.

Монастирські ж приміщення побачили більше «власників»: з 1944 року тут були пожежна охорона, тюрма і місцеве КДБ. Так до 1957 року. У 1958 році в будівлі запрацював тубдиспансер.

Дев’ять років тому біля Єзупільської лікарні було відкопано майже 230 скелетованих останків людей. Схожі знахідки, хоча не такі чисельні – близько 60, в Єзуполі були у 1989 році. Правда, в іншому місці. Місцевих людей це не здивувало, бо саме в приміщенні колишнього монастиря «працювало» місцеве НКВС. У 2011 році розкопки проводило історико-просвітницьке товариство «Меморіал».

«Це всюди повторюється, в різних містах, – каже Михайло Запухляк про приміщення численних (чи не в кожному райцентрі Галичини) катівень. – Де вони були, там вони катували, там вони вбивали і там ховали. Навіщо їм десь далеко відвозити? Мабуть, вважали, що вони навіки, і це ніхто ніколи не виявить».

Головний лікар приводить нас на те місце за кілька десятків метрів від лікарні і костелу, біля гаражів, де були розкопки. Тепер там вирівняна і насипана земля, яку хочуть засіяти травою і засадити квітами.

«Це все було в кістках, – згадує Михайло Запухляк. – Класична схема: кістки, земля, пересипані вапном. А ще люди кажуть, що під гаражами, які збудовані у 60-х роках, є такі ж поховання. Коли робили фундаменти, теж натрапляли на кістки».

В підвалах монастиря тримали звезених енкаведистами людей. Нещодавно майже випадково на дерев’яних дверях карцеру, хто зна скільки разів фарбованих, знайшли зображення тризубу і напис «Тут був…, село Бишів». Ці двері віддали «Меморіалу» – як документальне свідчення і музейний експонат.

А біля бічної стіни костелу виставляли тіла патріотів на пізнання.

Чотири роки біля лікарні розкопки проводили фахівці «Меморіалу». У 2015 році останки замордованих людей було перепоховано на єзупільському цвинтарі. А на стіні лікарні є табличка з написом: «В цьому будинку в 1944-1959 роках знаходилась катівня НКВС, в якій замордовано сотні наших братів і сестер, борців за волю України».

Костел довгий час був у напіврозваленому стані. У 1992 році в Єзуполі була зареєстрована парафія римо-католицької церкви, якій в 2003 році було передано костел. Останнім часом проводяться ремонти.

Розповідь про історію єзупільського костелу та монастиря домініканців є у книзі «Костели і кляштори римо-католицькі давнього воєводства Руського», яка вийшла друком у 2006 році в Кракові. Її переклав краєзнавець Іван Драбчук і опублікував у газеті «Галицьке слово» у 2013 році.

 

WP Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com